15:48 Віра, Надія, Любов, Логос |
«Коли настав певний день, і ось Божі ангели прийшли, щоб постати перед Господом, то диявол прийшов з ними. І Господь запитав диявола: Звідки ти прийшов? А диявол у відповідь сказав Господу: Я прийшов, обійшовши землю і обійшовши піднебесну» (Йова 1:6–7) Боротьба між добром і злом, світлом і темрявою, чорним і білим точиться споконвіку, і жодна зі сторін ніяк не отримає перевагу над іншою. Ця священна війна, почавшись на небі і продовжившись в земній площині не припиняється ані на хвилину від початку існування людства. Адже саме людство з його свободою волі, неймовірною пихою, невіглаством і схильністю до найрізноманітніших гріхів і є тим хмизом, що невтомно підгодовує вогонь цієї війни. Тож чому Господь дозволив своїм найулюбленішим створінням поводити себе як капосним малим дітям, що можуть завдати зла і навіть не зрозуміти цього?  Існування зла: частина балансу Всі ми періодично завдаємо собі та Богу риторичне питання «чи має існувати зло?». З людської точки зору, зло, звісно, є неприродним та жорстоким проявленням хаосу, що зненацька з’являється та руйнує наше налагоджене життя вщент. Але якщо подивитись на це з більш масштабної точки зору, можна побачити, що трагічні ситуації так або інакше змушують нас побачити дещо більше, ніж ми звикли бачити зазвичай. Так, ми маємо свободу волі, але ця свобода має наділяти нас ініціативою робити якомога більш добра, щоб збалансувати та навіть суттєво зменшити присутність злої волі в нашому світі. Безсумнівно, в наших силах змінювати навколишнє середовище – як видиме, так і невидиме, тому що зло не може бути душевним покликом людини, вона просто не створена сіяти зло, хоч і робить це з нездоровим завзяттям. І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її: чоловіка й жінку створив їх" (Бут. 1:27) Якщо зло в тому чи іншому вигляді торкнулося безпосередньо нас, ми можемо замислитись, як саме ми могли запросити його у своє життя, який гріх міг притягнути до нас трагедію, що має стати для нас тяжким, але необхідним уроком? Звісно, як створінням єгоїстичним, нам хочеться заперечити свою недовершеність, мовляв, деякі речі стаються просто так, але якщо пильно придивитися, то ні, просто так не буває нічого. Рівновага завжди відновлюється, тому якщо ви десь тяжко згрішили, маєте за це відповісти, зробили добру справу – ваше добро до вас обов’язково повернеться.  Найстрашніші втрати "Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, а гріх, що живе в мені" (Рим. 7, 19–20) Порушення заповідей, людська жадоба, ненависть, відступництво від Господа – все це зробило Землю справжнім фронтом, де зло повзучим наступом підкорює найслабші душі, а добро намагається повернути завойовані території Божим словом та світлими діяннями. Війни, без яких людство, здається, не проіснувало ще жодного століття, множать та плодять зло, лишаючи по собі колоссальну кількість жертв – як померлих, так і живих. І якщо загиблі вже пішли на Суд Божий, то живі потребують невідкладної допомоги тут і зараз. Їм, як повітря, необхідні Віра, Надія та Любов – бо більшість постраждалих від війни в першу чергу втрачають саме їх. Як міг Господь допустити таке на нашій землі? – і від людини йде Віра. Я більше ніколи не зможу забезпечити себе та свою родину нормальним життям! – і від людини йде Надія. Люди знищили все, що було мені дороге! – і від людини йде Любов. Що після цього лишається від самої людини, відомо лише Богу.  Логос як форпост між світлом та пітьмою Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. (Ів.1:1) Спочатку було Слово – Слово й продовжує жити в наші буремні часи, допомагає повстати з колін, відроджує втрачену духовність. Центр Логос, як один з багатьох острівків світла посеред темряви, тихо й непомітно допомагає жертвам війни та жертвам своіх гріхів повернутись на вірний шлях і заново віднайти в собі Віру, Надію та Любов. Духовна, фізична та матеріальна підтримка, яку так важко знайти в збайдужілому світі навіть від своїх близьких, в Логосі є тим самим фундаментом, на якому будується черговий форпост світла, чергове підтвердження того, що зло не буває неосяжним і що впоратись з ним можна. Для цього люди мають об’єднуватись духовно, створювати міцні ланцюги, які не прорвати жодній ворожій навалі, жодній негативній думці. Саме Ісус Христос благословив нас перемагати зло добром і шукати можливості виправлення наших гріхів – але перш за все усвідомити, що саме ми робимо не так і чому ми це робимо. Але найважливіше полягає в вірних пріоритетах, вказаних нам Господом: маємо боротися не проти зла, а за мир та чистоту власної душі – перш за все звертаючи увагу на свої гріхи, а не на гріхи інших людей. Наостанок давайте згадаємо чудову притчу, яка підсумує все вищесказане краще за будь-які слова. « Один монах старанно молився, прагнучи осягнути, що є пекло і рай. Однієї ночі йому наснилося, що кличе його Бог і підводить до дверей із надписом: "Пекло". Монах відкриває двері й бачить кімнату, посеред якої стоїть великий стіл, на ньому – чан зі смачною ароматною стравою. Навколо стола стоять люди, слабкі, стомлені, голодні... І в кожного в руці – велика ложка. З такою довгою ручкою, що зачерпнути їжу можна, але неможливо донести її до рота. – "Це є пекло". Потім Бог повів монаха до іншої кімнати, на дверях якої було написано: "Рай". Монах бачить: та ж сама кімната, стіл, чан зі стравою. Та такі ж великі ложки в людей. Але люди зовсім інші – веселі, добрі, ситі. "У чому ж різниця?" – питає монах. Бог відповів: "Різниця у тому, що в цій кімнаті люди навчилися своїми ложками годувати один одного..."»  Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. ( Послання Павла до Галатів 6;2 ) |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |