Благочестя як дороговказ
| У своїх посланнях апостол Павло говорив про віруючих жінок як про обраних Богом служительок, як про викуплених кров’ю Христа носіїв образу Божого, як про тих, хто має Духа Святого і безцінні духовні дари служіння в тілі Христовому. Протягом усієї історії Бог багато разів здійснював Свої великі плани через жінок. Будучи викупленими кров’ю Христа, жінки мають усі якості, необхідні для служіння. Один священник звернув увагу на дуже цікаву річ. Про Божу Матір ми знаємо переважно з переказів. У самому Євангелії про Неї розповідається «штрихами»: ми бачимо, що Божа Матір завжди коло Спасителя, потім при апостолах, але—непомітно. І в цьому якраз зразок жіночого служіння.  Служіння Благочестя— непоказне, глибоке, щире, те, яке іде «від серця», повинно бути основою життя жінки-християнки. Ми можемо прослідкувати це на прикладі Марії, матері Ісуса: смирення і виконання її призначення. Усе починається із підкорення власної волі, волі Божій. В її житті був час, коли вона шукала духовної підтримки (пішла до Єлисавети), мусила відмовитись від комфорту (вагітна їхала на перепис), пережила неприйняття, робила те, що вимагалось за Законом, виконувала традиції. І врешті пережила жахіття Голгофи. І там Ісус попіклувався про неї, доручивши її Іоанну. Достойна жінка-християнка повинна намагатися прославити Господа в усьому, хай що вона робить. На роботі і вдома, з дітьми і з чоловіком, з друзями і в товаристві – скрізь, у великому і в малому. Дуже важливо при цьому, щоб жінка вміла не говорити зайвого, бо тільки тоді їй можна довіряти. У такому разі її діями керують не пристрасті і спокуси, а любов і покірність волі Бога. Важливою складовою служіння є знання Закону Божого, адже це потужний інструмент, який допомагає багатьом людям з нашого оточення (і не тільки) пізнати Господа. Бог покликав нас, жінок, до того, щоб ми з покоління в покоління передавали спадщину благочестя. Цю місію Бог доручив у наші руки, і виконувати її ми повинні з допомогою керівників церкви і під їхнім заступництвом. Творець створив нас унікальним чином: ми можемо зробити свій неповторний внесок у служіння, яке несе вся церква. Своєю участю ми можемо удосконалити це служіння. Це велике покликання і величезна відповідальність.  Чудово, коли серед нас є жінки, які можуть подавати приклад благочестя: у вчинках, у служінні тощо. Можуть допомогти мудрими порадами не тільки власним донькам, а просто дівчатам, молодим жінкам, які вкрай потребують такого християнського наставництва. Як правильно будувати стосунки з чоловіком? Як правильно любити і виховувати дітей? Як бути поміркованою, гідно себе поводити, покладаючись в усьому на Господа? Промовляючи словами Послання до Тита: «навчати добра». «Добром» тут названо все правильне з точки зору моралі і моральності, шляхетне і красиве. Жінка виховує турбуючись. І головне, постійно молячись, щоб Бог працював у серцях дорогих людей.  Особисто мені дуже імпонують жінки, які жодним чином не показують, що вони «жінки в Церкві», не підкреслюють, що вони зразок Православ’я, а вирізняються саме смиренням. Пам’ятайте: неможливо бути занадто молодою для того, щоб служити комусь прикладом. Завжди знайдеться хтось молодший від вас. Головне питання полягає ось у чому: чи дотримуєшся ти заклику Бога, чи живеш так, щоб прославити Його у своєму житті і в житті інших людей? Це—висота… Для більшості з нас вона, на жаль, так і залишиться непідкореною. Можливо, ключ до розуміння жіночого благочестя парадоксальним чином полягає у тому, щоб ніяк не провляти його?  «Покажіть у вашій вірі терпеливість, а в терпеливості — благочестя» (2 ПЕТРА 1:5, 6). І в продовження нашої розмови—історії з життя двох святих, що можуть стати для жіноцтва дороговказом на шляху до благочестя. Свята першомучениця рівноапостольна Фекла Відомо, що майбутня свята народилася на початку третього десятиліття І століття у місті Іконії, на теренах сучасної Туреччини у заможній родині. Близько 45го року у це місто завітав з проповіддю про Христа святий апостол Павло. Серед новонавернених віруючих була 18-річна дівиця Фекла. Вона щиро полюбила Ісуса Христа, як свого Спасителя. Завжди намагалася бути присутньою на апостольських проповідях, брати божественну науку від святих мужів. А заклик апостолів до збереження духовної і тілесної чистоти став для святої основним девізом життя.  Мати святої, Феоклія, не підтримувала свою доньку, і вважала за необхідне будь-яким способом повернути її у язичництво. Феоклія згадала про нареченого святої Фекли на ім’я Фамір й доручила йому відмовити Феклу від сповідання християнства. Наречений спочатку вирішив лагідно розмовляти зі своєю майбутньою дружиною, але ця розмова не дала бажаних результатів для родини. Фекла була твердою у вірі в Христа. Через це Феоклія сильно розгнівалася на доньку, вважаючи її впертою, тому вирішила перейти до фізичних методів покарання. У гніві мати сильно побила Феклу, тягала за волосся, топтала ногами і морила голодом. Згодом, опам’ятавшись, Феоклія пожаліла доньку і просила її не відштовхувати свого жениха Фаміра, людини у місті заможної і шанованої. Мати приготувала для них святкову трапезу, проте свята Фекла за столом сиділа мовчки даючи зрозуміти, що вона не має наміру виходити за нього заміж. Тоді знову материнська лагідність перетворилася на злість. Мати вдруге побила доньку. Фамір, жених Фекли, вирішив піти до місцевого градоначальника зі скаргою на апостола Павла, який нібито прийшов у їхнє місто спокушати народ новою вірою тим самим несучи загрозу миру в місті. Повідомив, що серед тих, хто уже повірив словам апостола, є навіть його наречена. Правитель повелів взяти під варту апостола Павла, а згодом провести допит й дізнатися більше про мету перебування Павла в їхніх краях. Свята Фекла почула про ув’язнення її вчителя й вирішила відвідати апостола у темниці. Вона зуміла підкупити вартового й у такий спосіб побачити святого Павла. Фекла стала служити апостолові як донька батьку. У той же час родичі святої почали її розшукувати. Лише через певний час родичі знайшли святу у темниці. Це знову сильно розгнівило весь рід, котрий разом із женихом Фаміром вимагав страти апостола Павла. Місцева влада не мала повноважень страчувати римських громадян, яким був апостол Павло, тому найкращим способом для місцевих чиновників позбутися проблеми – це вигнати апостола з міста. Звісно, що апостоли Павло, Варнава і Онисофор покинули місто. Градоначальник намагався переконати святу Феклу в істинності язичницької віри, а також закликав вийти заміж за Фаміра. Та всі вмовляння були марними, тому на прохання матері святої правитель визначив її відати на спалення. Для цього слуги принесли сухі дрова, сіно і хмиз. Свята сама пішла до місця своєї кончини. Ставши серед хмизу, Фекла піднесла до свої молитви до Бога. Вогонь швидко почав наближатися до святої. Очікуючи смерті фізичної, свята побачила духовними очима явлення Воскреслого Христа в образі свого вчителя апостола Павла. Раптом з’явилися хмари й почалася сильна злива, котра розігнала натовп люду й погасила вогнище. Ось таким чудесним способом Бог врятував святу. Перелякані глядачі беззаконного видовища не посміли знову брати під варту Феклу. Це дало їй змогу вільно іти на пошуки святого Павла. На шляху свята зустріла одного знайомого учня апостола, що був із дому Онисифора. Він привів святу діву до Павла в печеру. Побачивши Феклу живою Павло подякував Господу за її збереження. згодом вони всі разом вирушили до Антиохії проходячи через Лістру і Дервію, проповідуючи Євангеліє і зціляючи хворих. В Антиохії один з місцевих начальників, побачивши молоду Феклу, забажав з нею одружитися. Знову диявол вдруге намагався змусити святу зректися обітниці дівоцтва. Але Фекла відмовила кажучи: «Мій Жених – Христос, Син Божий, з Ним я поєдналася духовним шлюбом». Ця відповідь розгнівила старійшину міста. Влада Антиохії засудила святу Феклу – за віру в Христа й за відмову виходити заміж – на розтерзання дикими тваринами. Вирок мав бути виконаний наступного дня. Невідомо чому святу не запроторили до в’язниці, а відвели на ніч в дім однієї жінки на ім’я Трифена. Цілу ніч свята Фекла молилася Христу, а також спілкувалася із господинею дому. Зранку привели святу на місце страти, на великий подив народу люті тварини навіть не доторкнулися до святої діви. Бачачи таке чудо, народ почав славити Бога, Котрого проповідувала страдниця, а інша частина натовпу почала вважати Феклу чародійкою. Правитель вирішив продовжити страту наступного дня випустити на Феклу голодних левів і ведмедів. Святу знову відвели в оселю Трифени. Настав час другої спроби стратити святу. Перед початком страти з Фекли зняли одяг, адже дехто вважав, що в її одежі знаходяться якість чародійні речовини. Проте голодні тварини покірно лягли перед святою. Знову народ побачив силу Божу. А натомість влада наказала кинути святу глибокої ями, наповненої зміями. Перебуваючи в ямі, свята залишалася неушкодженою. Як на диво, було вирішено відпустити святу. Фекла ще деякий час перебувала в Трифени проповідуючи Євангелія.  Апостол Павло розпочав продовжувати свою місіонерську проповідь, благословивши святій Феклі оселитися на горі поблизу Селевкії для молитовного подвигу. Довгий час свята звершувала своє служіння, зціляючи молитвою багатьох недужих. Це викликало ненависть збоку лікарів і чародіїв. Заздрісники вирішили напоїти вином розпусних юнаків, що б ті поглумилися над святою праведницею. Сп’янілі хлопці почали переслідувати Феклу, бігати за нею по горі. Побачивши, що її ось-ось наздоженуть, вона з почала благати Господа про захист від них. Господь швидко виконав її молитовне зітхання. Миттєво перед святою Феклою розступилася гора й прийняла діву. Ця гора й стала місцем вічного спочинку святої. Святителі Григорій Ниський, Іоан Золотоуст, Амвросій Медіоланський та інші святі отці Церкви часто ставили в приклад дівоцтво святої Фекли для своєї пастви. Її приклад для нашої епохи не втратив актуальності. Адже в нашому сучасному світі мало знайдеться християн, котрі зберігають себе в духовній і тілесній чистоті. Без стриманості неможливо стати на шлях святості, до якої покликані всі. « Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости» (1 Сол. 4:7) – говорить апостол. Усюди світ намагається нагадувати нам про наші права, але мало хто наголошує про відповідальність за вчинки. Спостерігаючи за всім цим, інколи стає соромно, від того, що це роблять люди, котрі називають себе православними, хоч насправді вони не розпочали духовного шляху та не мають уявлення про Православ’я. P.S Дивуєшся, наскільки духовно сильною і зрілою була ще зовсім юна дівчина. Водночас жахаєшся від того, що всюди (телебачення, соцмережі тощо) пропагують заклики до свавілля та блуду. Цивільні шлюби, перелюби вже стали нормою у суспільстві, а не гріховним явищем, котре необхідно викорінювати. Безмежна віра у Спасителя, всупереч усім переслідуванням, допомогла Феклі здолати найжорстокіші випробування. Благочестя Фекли – еталон, ідеальний зразок для наслідування. Духовна вершина… А чи готові ми до цього сходження? Історія святої Моніки Моніка народилася в Тагасті (Північна Африка). Виховувала Моніку служниця у строгості, однак дівчина пристрастилася до вина і мала з цим проблеми. Позбутися залежності їй допомогла щира і віддана віра у Господа. Вийшла заміж за язичника Патрикія. Народила трьох дітей, з яких син Августин був первістком. Характер чоловіка був далеко не лагідний, а ще й свекруха була схильна «капати на мізки» своєму синові, що його жінка, мовляв, така і сяка. На всі ці обмови та звинувачення св. Моніка відповідала… а, власне, не відповідала. Вона була принципово мовчазна. А коли інші жінки, скаржачись на своїх чоловіків, показували Моніці свої синяки, вона відказувала: «Ваш язик довів до цього». Її позиція була чітка: коли на тебе пруть зі скандалом – не відповідай, бо це тільки підливає олії у вогонь.  Августин зростав язичником і не був охрещений, хоча в дитинстві, коли мати йому розповідала про Бога й віру, він не був проти приєднання до Церкви. Але в бунтівному підлітковому віці він уже мав свій «громадянський шлюб». Тобто у 15 років завів коханку, яка народила йому сина. і материнських повчань слухати не збирався. Стриманість і вірність молитві у житті Моніки привели її чоловіка до захоплення її вірою, і зрештою він попросив про хрещення. Певно, то було за складних обставин, бо невдовзі після хрещення він помер. За навчання Августина в Карфагені платили заможніші від Моніки громадяни. Молодий спадкоємець Августин став жити на широку ногу, а як зіткнувся в Карфагені з ученням маніхеїв, то тим більше нічим не переймався. Дотримуючись учення, що матеріальні вчинки нічого не означають, він не зважав ні на які моральні закони. Для Моніки настали 16 років тяжких випробувань. Вона сподівалася, що її талановитий син набуде освіту, але не знала, що Карфаген упіймає його в тенета фальшивої віри. Моніка не тільки слідувала за Августином, куди тільки він їздив (навіть криючись перед матір’ю, щоб нарешті залишила його у спокої). Вона вивчала філософію і теологію. Був ще один важливий епізод. Коли Августин, заснувавши ораторську школу в Римі, приїхав додому, весь такий задоволений собою і без докорів сумління за розпусне життя, – матір не пустила його на поріг дому. Навряд чи це було легким рішенням. Але її вчинок сильно зачепив Августина. Мати не могла спокійно дивитися на аморальну поведінку свого сина. Відома фраза невідомого єпископа, когось, кому Моніка жалілася на безбожне життя Августина, – що «син таких великих сліз не може не бути спасенний», – це плід однієї з численних розмов, які Моніка провадила повсюди, куди переїздила слідом за Августином. До речі, коли Августин, усвідомивши свій стан, мав вибрати поміж Богом і коханкою, св.Моніка навіть влаштувала весілля. Бо це по-людськи чесно. Але Августин вирішив прийняти хрещення і почати жити по-новому. Невдовзі після цього Моніка сказала: «Одна причина ще була у мене, для чого затриматися на цьому світі: побачити тебе християнином перш ніж я помру. Бог дарував мені цю радість».  Августин згадував згодом, що Моніка пролила «більше сліз, оплакуючи мою духовну смерть, ніж інші матері при тілесній смерті сина». Моніка продовжувала молитися про навернення сина 17 років. Аби підкріпити свої молитви, вона постила, Святе Причастя було її єдиною щоденною їжею, і часто їй дарувалася милість досконалої радості. Єпископ, ім'я якого не збереглося, утішав її, кажучи, що її син молодий і упертий, але Божа черга настане, оскільки «син стількох сліз не може бути втрачений.» Моніка померла, коли Августинові було 33 роки. Її мощі спочивають у церкві св.Августина в Римі. P.S Суперечливе життя святої Моніки дає нам чимало корисних уроків. Шлях до благочестя — це боротьба з власними залежностями, стриманість і вірність у молитві — правдива дорога до навернення рідних тобі людей до Господа. Шлях до благочестя — це повне несприйняття гріховного життя власних дітей, і, водночас, десятиліття(!!!) молитов за їх навернення до Бога. Чи готові ми до такої духовної праці? Відповіді залишаються за нами. | |
|
| |
| Переглядів: 992 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
