Корінь гріхів
Більшість святих отців християнської церкви ніколи не вважали, що військова служба є несумісною з християнським життям. Так святитель Іоан Золотоуст каже: «Ти виставляєш приводом (для уникнення християнського життя) військову службу і кажеш: я – воїн і не можу бути набожним. Але хіба сотник не був воїном? А він каже Ісусові, що я недостойний, щоб Ти увійшов під стріху мою, але промов тільки слово, і видужає слуга мій (Мф. 8:8). І, здивувавшись, Ісус каже: Істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри (Мф. 8:10). Військова служба анітрохи не послужила для нього перешкодою.  Святитель Василій Великий відзначає той факт, що військові також, як і всі християни, мають надію на спасіння: «Невже військовий чин позбавлений надії на спасіння? Невже немає жодного благочестивого сотника? Пригадую першого сотника, який, стоячи при хресті Христовому і по чудесам усвідомивши силу, коли ще не охолола зухвалість юдеїв, не злякався їх люті і не відмовився провістити істину, але сповідав і не зрікся, що воістину був Божий Син (Мф. 27:54 ). Блаженний Феодорит Кирський каже: «Оскільки є багато різних шляхів життя благочестивого: життя чернече і загальножительне, життя пустельне і міське, життя цивільне і військове ... в кожному шляху життя можна догоджати Богу.» Війна, є великою бідою у віровченні святих, тому, коли Святі Отці кажуть про війну, вони завжди зв'язують її з справою сатани та його слуг. Через це вони наголошують на тому, що обов'язком християнина є встати на захист своєї Батьківщини та Правди Христової.  Святитель Іоан Золотоуст, говорячи про війну відзначає: «Війни постійно ростуть від кореня гріхів». При цьому, святитель Василій Великий прямо каже про війну, як про Боже покарання для тих, хто сіє зло: «Бог у війнах насилає кари на гідних покарання. Тому участь у війні на боці Правди Божої є не тільки доброю справою, а навіть обов’язком православного християнина. При цьому Блаженний Августин явно оправдовує вбивство ворога правди: «Заповідь «Не убий» аж ніяк не переступають ті, які ведуть війни по повноваженням від Бога або, будучи в силу Його законів представниками громадської влади, карають лиходіїв смертю».  При цьому заповідь Христова про любов до ворогів не є перешкодою участі в війні на боці правди. Наприклад, коли мусульмани запитали святого рівноапостольного Кирила, чому християни беруть участь у війнах, якщо Христос звелів їм любити ворогів, він відповів: «Христос, Бог наш, повелів нам молитися за тих, хто кривдить нас і благоволити їм; але Він же заповів нам: немає більше тієї любові, як хто душу свою за друзів своїх (Ін. 15:13). Тому ми терпимо образи, які заподіюєте кожному з нас окремо, але разом захищаємо один одного і кладемо своє життя за братів наших, щоб ви, тягнучи їх у полон, не полонили разом з тілами і душі їх, схиляючи благочестивих до своїх злих і богапротивних справ». Святитель Димитрій (Туптало), роз’яснюючи вчення Нагірної проповіді про любов до ворогів, пише: «Не думай, слухачу мій, щоб я повторив слова ці про тих ворогів, які воюють з нашою християнською вітчизною і ворогують проти нашої благочестивої віри … Тих не тільки не можна любити, але навіть необхідно виступати війною проти них, кладучи душу свою за християнське царство і цілість Церкви» .  Святі отці постійно вказували, що вбивства ворогів, що здійснюються воїнами в бою, не вважаються гріхом. «Вбивати недозволено, але винищувати ворога на війні і законно, і гідно похвали; тому ті, що відзначилися в боях удостоюються великих почестей, і їм споруджуються пам’ятники, що сповіщають про їх заслуги». Святитель Феофан Затворник, розкриваючи богословський зміст справи захисту Батьківщини, пише, що «на війні і війнах часто у видимій формі Бог являв благословення і в Старому, і в Новому Завіті. А у нас скільки князів прославлені мощами, які, одначе, воювали. У Києво-Печерській лаврі в печерах є мощі воїнів. Воюють з любові до своїх, щоб вони не піддавалися полону і насильствам ворожим» . Святитель Іоан Златоуст закликав свою паству безупинно молитися про допомогу Божу воїнам на війні: «Хіба не було б ні з чим не порівняно, якби в той час як інші виступають у похід і вдягаються в зброю з тією метою, щоб ми перебували в безпеці, самі ми за них, які піддаються небезпекам і несуть тягар військової служби, щоб ми не творили навіть і молитов. Таким чином, це зовсім не лестощі, а робиться на вимогу справедливості … Вони складають як би щит, поставлений попереду, який охороняє спокій тих, що перебувають всередині».  У «Розлогому християнському катехізисі» свт. Філарета (Дроздова), сказано що законними вбивствами є: 1) коли злочинця карають смертю з правосуддя 2) коли вбивають ворога на війні за Батьківщину. Церква молиться за воїнів, а також піклується про їх духовне-моральне виховання, в окремих випадках приймаючи і більш тісну участь в справедливій війні – збором пожертвувань, порадою, капеланським служінням на фронті. Професор теології Єльського університету Мирослав Вольф, писав: "Віра у можливість повної відмови від насильства може народитись лише у тихому передмісті, але на випаленій землі, просоченій кров’ю невинних людей, ця віра не проживе й дня" | |
|
| |
| Переглядів: 950 | |
| Всього коментарів: 0 | |