Одна з восьми головних страстей, що роз'їдає душу людини, є першою, але малопомітною сходинкою до інших страстей і зрештою до гріхопадіння.

Чревоугодіє – об’їдання, переїдання, пияцтво, догоджання своєму шлунку, таємне об'їдання, ласування, недотримання і порушення постів, надмірна любов до їжі, до нових екзотичних страв, надмірне догоджання плоті, що породжує нестримність і залежність від потреб власної плоті, полонить думки і душу. Найімовірніше, саме це і стало наслідком гріхопадіння Адама і Єви. «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв»(1 Буття гл. 3 ст. 6)

Є два види чревоугодія. Перший, коли людина не може насититись їжею, не зважаючи на її смак і не бажаючи вишуканих страв, шукаючи лише насичення для свого шлунку. Це -- «гастримаргія» - чревобісся. Інший, коли людина шукає приємної їжі, і не завжди хочеться їсти багато. Виникає бажання смачного. Людина, коли куштує їжу, яка їй подобається, до того переймається смаком їжі, що утримує її в роті, і через приємний смак не нажується її проковтнути. Це називається «лемаргія» - гортанобісся. Біблія застерігає: «Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують.»(1П гл. 6 ст. 9-10)
Надмірна любов до їжі, до екзотичних ласощів, пошуку нових смаків-- це догоджання плоті,що породжує нестримність і самозакоханість, полонить думки і душу.

У пошуках смачної їжі людина втрачає здатність до самоконтролю. Бажання насититись бере гору над розумом і глуздом. Людина стає слабкою і нездатною оцінити пріоритети. Так Ісав продав своє первородство:«А Яків сказав: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.

І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з'їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє. (1 Буття гл. 25 ст. 33-34)

Жага до ласування привела євреїв до постійного нарікання на голод. Господь щодня давав манну з неба, але їм і цього згодом стало замало, почалися нарікання, вони вимагали м’яса. Цим самим вони прогнівили Бога і накликали на себе Його гнів.
Перенасичення породжує лінь, притуплює почуття людини. Хочеться полежати на дивані перед телевізором, поспати. Немає бажання молитись, тим більше це не викликає стремління до щирого та слізного каяття. Святі Отці казали: «Об’їдання робить грубим розум, а добре утримання -- добре очищає його».

Повсякчас зустрічі з близькими або друзями супроводжуються застіллями, які перетворюються на бенкетування. Кілька днів готували, придумували, чим же дивувати і годувати дорогих нам людей. Пригощали, всіляко догоджали смакам, так набігалися та заморилися, що на саме спілкування ні часу, ні сил не залишилось. Так рідко бачимось, а нічого розпитати не встигли, але ж збирались, щоб поговорити, порадитись, розпитати як живемо, чи може яка біда спіткала.

А як же поговорити і порадитись під час спільної молитви чи читання святого письма?

А мали б зосередитись на головному, як радить нам Господь: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.» (Мт гл. 6 ст. 31-33)

Надмірне споживання їжі призводить до переїдання,яке в свою чергу, призводить до ожиріння. Хоча це не єдина проблема, що виникає після систематичного переїдання. Через постійні навантаження на печінку, шлунок, порушується робота цих органів, що може привести до виразки шлунку, накопичення каменів або гастриту. Серцево-судинна система теж отримує сильний удар, адже кровоносні судини забиваються бляшками, внаслідок чого порушується нормальний кровообіг. Люди, які постійно передають, завжди страждають підвищеним артеріальним тиском, що не рідко призводить до гіпертонії, появи діабету. Багато людей помилково думають, що поодинокі переїдання, як правило на свята, не впливають на організм. Під час застілля, коли ще й алкоголь присутній, людський організм ще більше піддається навантаженням, ніж під час регулярного переїдання.

«Хто слугує своєму череву і між тим хоче подолати дух блуду: тей подібний до гасячого пожежу маслом»(Св. Іоан Ліствичник, слово 14)

Щоб потішити себе або наситити, людина витрачає час і сили на пошуки нових рецептів, інгредієнтів, а мала б цей час присвятити піклуванню про власну душу. Більше молитися, більше сокрушатися, витрачати час на читання і вивчення Євангелія і псалмів.
Дбаймо перше про душу, а потім-- про тіло. У цьому контексті дуже символічними є слова Євангелія: «А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла.Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого,а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї ...»(Луки гл. 10 ст. 39-41)

Чревоугодіє, об`їдання діє на людину, як вогонь, розпалює хтивість, звідси народжується пристрасть до плотського гріховного бажання. А звідси - блудні помисли, сам блуд і похіть. Хтивість розпалює пристрасне бажання володіти кимось, а це пряма дорога у блуд. Бажання володіти більшим, призводить до грошолюбства, тобто стремління наживати багатство.
У свою чергу грошолюбство загрожує гнівом, тобто втратою душевного спокою від страху що небудь втратити. Гнів стає причиною смутку, який буває у випадку якихось втрат або збитків, або невиконання бажання, а також униніє, печаль, розчарування, почуття крайньої невдоволеності і спустошення. І нарешті, униніє породжує марнославство, пристрасть до даремної слави, любові до почестей. У свою чергу від марнославства виникає і гордість, надміру висока думка про себе і зневага до інших.А гординя є коренем зла, особливість її в тому, що вона може поглинати інші пристрасті.

Це не означає, що потрібно постійно бути голодним, чи не їсти м’яса або солодкого, чи що їжа має бути несмачною. Лише потрібно мати міру в усьому, як радить нам старець Паісій Святогорець: « Їсти треба стільки, щоб хотілось молитися».

Молитва і піст – два крила

Так має бути і під час посту, їжа, хоч і пісна, має бути скромною в своїй кількості й різноманітності. У дні, коли можна їсти рибу, це не має бути червона риба чи ікра на пісному хлібі або суп з акулячих плавників. Також не треба цілими днями їсти карамельки чи горішки з сухофруктами, пити чай з бубликами чи сухарями, бо вони ж все одно пісні. Це все одно чревоугодіє, бо шлунок вимагає, тобто, господарює, а ми підкорюємось і виконуємо його волю – це і є рабство шлунку. (Св. Іоан Ліствичник, слово 14.26)
Боротьбою з чревоугодієм є стриманість. Стриманість і контроль за тим, що вживаємо, обмеження у вживанні алкоголю. Точність у дотриманні постів і пісних днів: середа і п`ятниця. Якщо немає сили витримувати усі дні, то можна почати з п`ятниці.
Приборкання плоті шляхом зменшення кількості жирної і м`ясної їжі. Від стримання плоті від утучняючої їжі починають слабшати всі пристрасті, особливо самолюбство, яке знаходимо в надмірному догоджанню плоті.

Піст-- це стриманість у насолоді. Його мета-- скромність і простота в їжі, стриманість в кількості спожитого і витраченого на приготування та прийом їжі часу. Гроші, які зазвичай витрачаєш на м'ясо, молоко та ласощі, витрать на потреби нужденних або на благо храму. Будьте стримані в різноманітності приправ і спецій, бо вони розпалюють апетит. Нехай розум твій, твій час та думки будуть зайняті молитвою, милосердям та добрими справами. А сили твої витрачай на служіння Богові.

Їжа-- це Божий дар, який благословляється молитвою. І дається їжа лише для підтримання фізичної сили і здоров’я нашого тіла. Готуючи і споживаючи, людина має бачити піклування Господа про неї, адже він послав цю їжу, можливість її придбати і спожити. «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт гл. 26 ст. 26-29)

Авва Дорофей про смисл і доцільність посту пояснює, що в Законі написано про те, що Бог велів синам Ізраїлевим щороку давати десятину з усього, що вони мали, роблячи так, вони мали благословення в усіх ділах своїх. Знаючи це, святі Апостоли встановили як благодіяння душам нашим – відділяти щорічну десятину, присвячувати її Богові, щоб і ми таким чином одержали благословення на всі діла наші і щорічно очищалися від гріхів.

Апостоли освятили нам з трьохсот шістдесяти п'яти днів року сім тижнів Святої Чотиридесятниці, згодом додавши ще тиждень – по-перше, для того, щоб бажаючі вступити в подвиг посту протягом цього тижня навчалися і підготували себе до посту; по-друге, для того, щоб вшанувати число днів посту Чотиридесятниці, як постився Господь наш Ісус Христос.

Віднявши від восьми тижнів суботи і неділі, виходить сорок днів, а піст Святої Суботи вшановується особливо, тому що священною суботою всього року. А сім тижнів без субот і неділь складають тридцять п'ять днів. Потім, доклавши піст Святої Великої Суботи і половину Світлої і світлоносної ночі, одержуємо тридцять шість днів з половиною, що і складає десяту частину всіх днів року. Ці дні Апостоли освятили нам для покаяння і очищення від гріхів всього року. Щоб якщо хто постарається з увагою і смиренням поспілкуватися про себе і покаятися в гріхах своїх, - він очистився. Тоді душа його звільниться від тяготи, і таким чином, очищеним досягне Святого дня Воскресіння, і неосудно причаститься Святих Таїн, зробившись через покаяння і святий піст новою людиною.
Звичайно, не можна забувати, що під час посту основну частину часу потрібно присвятити молитві і покаянню. Молитва і піст – два крила, що піднімуть нас до небес.

«Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо;
розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся.
Тоді відкриється, як зоря, світло¬ твоє, і зцілення твоє швидко пророс¬те, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе.
Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «ось Я!» Коли ти викинеш із середовища твого ярмо, перестанеш піднімати палець і говорити образливе,
і віддаси голодному душу твою і наситиш душу страдника: тоді світ¬ло твоє зійде у темряві, і морок твій буде як полудень;
і буде Господь вождем твоїм завжди, і під час засухи буде насичувати душу твою й наповнювати кістки твої, і ти будеш, як напоєний водою сад і як джерело, води якого ніколи не висихають.» (Іс. Гл. 58 ст. 6-11)

Лише той, хто зумів приборкати своє тіло, вгамувавши власну пристрастну плоть, зможе покласти добрий початок боротьбі й з більш тонкими духовними та душевними страстями. Звідси випливає, що боротьба зі своїм шлунком та плотськими пристрастями є початком боротьби людини зі своїми іншими, більш небезпечними духовними пороками.

Політ у прірву

Пишучи про Господню вечерю, апостол Павло докорив християнам з коринфського збору через їхню неправильну поведінку.
Дехто приносив на це зібрання власну їжу та напої. Такі особи не тільки переїдали і напивалися, вони ще й не хотіли ділитися зі своїми біднішими братами, чим ставили їх у незручне становище. Як наслідок, коли приходив час починати Господню вечерю, одні вже були не в тому стані, щоб споживати хліб і вино, а інші були голодні. Тому Павло сказав: «Хтось голодний, а хтось вже п’яний».

Біблія засуджує вживання алкоголю, що доводить до сп’яніння. Мудрий письменник книги Прислів’я яскраво і водночас науково точно описує наслідки надмірного вживання алкогольних напоїв. Він застерігає: «У кого лихо? У кого неспокій? У кого сварки? У кого скарги? У кого рани без причини? У кого затьмарений погляд? У тих, хто засиджується за вином, хто шукає вина приправленого. Не приглядайся до червоного вина, як воно виблискує в келиху (виглядає дуже привабливим та іскристим) і м’яко ллється (м’яко тече горлом). Зрештою воно вкусить, наче змія, і випустить отруту, мов гадюка… Очам твоїм будуть ввижатися дивні речі (алкоголь гальмує роботу основних центрів мозку; людина втрачає самовладання; у неї з’являються галюцинації; вона заповнює провали пам’яті, дуже переконливо розповідаючи вигадані історії; її поведінка стає розв’язною), і серце твоє буде верзти дурниці (людина висловлює думки і бажання, які зазвичай тримає при собі)»

Людина в стані алкогольного сп'яніння нерідко стає буйною, галасливою і схильною до безглуздих вчинків, чим ганьбить саму себе.
Ось декілька цитат святих отців, які проливають світло на цю гріховну сутність.

«Пияцтво – це схиблений чорт, солодкий яд, милий гріх» (Св. Августин).
«Чим пияк є мудріший від осла? Чим він ліпший від собаки? Звірина нерозумна не п’є понад міру, і ніхто її не змусить до цього, тому ви, що впиваєтеся, є ще гірші від звірів» (Св. Василій Великий).
Де п’янство – там чорт. Як човен залитий водою потопає, так і той, хто п’є тратить весь розум і летить у прірву, аж поки не впаде у пекельну безодню (Св. Іоан Золотоустий).
«П’янство – матір суперечок і учителька розпусти; пияк перестає бути чоловіком, п’янство – це добровільна неволя!» (Св. Петро Хризолог).
«Нема нічого бридкішого за пияка, у якого з рота смердить, а тіло трясеться. Пияк дурниці говорить, дурниці обіцяє. Йому розум перевертається, і на лиці стає страшним» (Св. Інокентій).
«П’янство затемнює розум, як хмара сонце, п’янство веде до нечистоти. Як олива не гасить, а збільшує вогонь, так п’янство збільшує тілесні похоті» (Св. Ніл).
«Нечистота – нерозлучна подруга п’янства» (Св. Єронім).
Пияцтво - це демон, якого добровільно запрошують і задля насолод пригрівають в душі. Воно - мати зла, ворог доброчесности. Мужнього воно перетворює на боягуза, скромного робить розпусним, нищить праведність і відбирає розум. Як вода гасить вогонь, так і надмір вина притуплює розумові здібності. (Святитель Василій Великий)

Ставлення Бога до пияцтва видно з його Закону, даного ізраїльтянам. Якщо в якійсь сім'ї син був впертим і бунтінливим, ненажерою та п'яницею, то його треба було закидати камінням до смерті. «Пияцтво, буйні гулянки», що є поширеними у цьому світі, належать до «учинків плоті».

Християнин, який свого часу очистився від таких учинків, але повернувся до старого і не виявляє каяття, не увійде у Царство Боже.