Людина, що потрапляє в важкі життєві обставини, як правило, потребує не тільки фізичної, але й духовної допомоги. Саме такий підхід служіння ми практикуємо у центрі «Логос», сповідуючи холістичний (цілостний) підхід до будь-якої проблеми. Піклування про тіло і душу – ось що справді дає гарний єфект майже у більшості випадків, тому що багато хвороб починаються саме з духовних негараздів у житті людини, яка втрачає зв’язок з Богом, що є Подателем життя. Але коли гріх вже скоєно і хвороба не дає жити, саме час замислитися над тим, що ми – це не тільки плоть і кістки, і що рятувати потрібно не тільки їх.
Ідея створення напрямку реабілітації людей з опорно-руховим проблемами на території центру «Логос» зародилась ще в 2002-2003 роках у контексті нашої співпраці з професурою медичної академії післядипломної освіти ім.Шупика, але реалізувати її професійно не вдалося через відсутність можливостей створення профільності даного напрямку. Та в результаті Господь все ж таки скерував нас до реабілітації даних осіб більше у духовній реабілітації - і лише частково фізичної, хоча вона теж у деякій мірі присутня і грає дуже важливу роль у допомозі людям.

«Не чекай, аби інший проявив до тебе любов, але сам прагни до нього і почни перший, тому що тоді ти матимеш нагороду і за його любов». Святитель Іоанн Златоуст

Реабілітація після травм

Основною місією центру завжди вважались душпастирська підтримка та допомога людям, страждаючим від психосоматичних залежностей. Але з часом до нас почали потрапляти «пацієнти», чиї проблеми значно розширили горизонти нашої діяльності. Незважаючи на те, що «Логос» не пристосований для цільової повноцінної реабілітації пацієнтів після травм, в центрі неодноразово отримували допомогу люди, що мали посттравматичні проблеми та проблеми з опорно-руховим апаратом. Підхід до їх лікування базувався на професійних консультаціях професора Набойченко та методиках сучасної спортивної реабілітації, що й стало запорукою єфективності прийнятих заходів.

На базі центру також функціонує спортзал, в якому люди можуть частково відновлювати втрачені функції за допомогою спеціальних тренажерів – це необхідний єтап будь-якої фізичної реабілітації. За массаж та лікувально-фізичну культуру (ЛФК) відповідав професійний остеопат Юрій Ісаченко, який допоміг багатьом людям значно полегшити наслідки травм, а деяким і зовсім одужати. Слід зауважити,що реабілітація в нашому центрі торкалась не лише людей з фізичними проблемами, тому що за останні 5 років сотні людей, травмованих війною та постдепресивними станами, отримували в стінах центру всесторонню допомогу (знов таки найперше душпастирську). У певній мірі служителі центру проживають з підопічними їх болі і проблеми, що створює атмосферу духовної єдності і захищеності для тих хто її втратив – відчувати себе не тягарем, а членом сім’ї неймовірно важливо для одужання.

«Треба любити кожну людину, вбачаючи в ній образ Божий, незважаючи на її вади. Не можна холодністю відстороняти від себе людей». Преподобний Никон Оптинський

Допомога онкохворим

Окрім вищевказаних захворювань, «Логос» також приймав людей з онкологічними захворюваннями. Здебільшого це були переселенці, які на той момент не мали ані даху над головою, ані фінансових ресурсів – тільки віру в Господа і небайдужих людей. Їм центр забезпечував безкоштовне житло, необмежений строк перебування у центрі, збирання коштів на лікування, медичну допомогу, консультації лікарів та обстеження (МРТ, аналізи, крапельниці, тощо). Також онкохворі жителі центру разом зі своїми рідними отримували таку необхідну їм моральну та духовну підтримку від церкви та волонтерів, що щиро молилися за полегшення їх стану та одужання.

Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім'я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться. (Якова 5:14-15)

Онкологія підступна тим, що забирає у людей надію, сповнює їх розгубленістю та відчаєм, які не вдається прибрати медикаментозним лікуванням, бо то є радше крик душі. В цьому випадку завдання центру полягає в тому, щоб донести до людини: Бог не залишить тебе у біді, все буде добре, ти впораєшся. Але важливо не просто сказати це та піти – важливо пройти з людиною по лікарям, допомогти оформити усі необхідні документи, потримати її за руку у кабінеті онколога і так далі. Саме цим займаються волонтери та служителі Логосу, і саме це надає моральній підтримці сенс та вагу.
А коли ми зустрічаємо людей, які знаходяться у настільки непростих життєвих обставинах, що ми навіть не розуміємо, чим можна їм допомогти з нашої сторони, Господь врешті-решт все ж скеровує нас до саме такого служіння, яке може полегшити життя цих людей в тій чи іншій мірі, і в цьому вбачаємо одне з його нескінченних див.

«Не шукайте та не чекайте любові від людей; всіма силами шукайте і вимагайте від себе любові і співчуття до людей». Святитель Ігнатій (Брянчанінов)

Міжконфесійний діалог

Виходячи з концепції холістичного служіння, пріоритетним для центру «Логос» є міжконфесійний практичний діалог з підопічними, який часто являється однобічним і непростим для обох сторін. Нам все одно, якої конфесії людина, що потрапляє до нас у центр, тому що ми, по можливості, допомагаємо всім, керуючись відомою притчею про самарянина, що вчить любові до всякого ближнього, не зважаючи на ії національність чи віру. Співстраждання, милосердя та посильна допомога тим, хто потрапив у біду – ось чому вчив Христос, і це вчення ніколи не втратить своєї актуальності.

Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? (Мт 7,7-11)

Тож девізом Логосу є принцип однієї християнської сім’ї, який виходить з контексту слів Христа, що ми є "Одне тіло христове і у нас один Спаситель", тобто, разом ми зможемо зробити значно більше. Наприклад, одного разу ми отримали протягом 10 хвилин два дзвінки: одні люди благали допомогти терміново знайти кошти на операцію для людини, що помирала у лікарні від кровотечі, а другі просили допомогти зі збором коштів на ампутацію для людини, помираючої від гангрени. У нас вистачало фінансів лише на ампутацію, тож ми, не гаючи часу, зв’язались з церквою Еммануїл, де виділили кошти для пацієнта з кровотечею. І таких прикладів дуже багато.

Ціль служіння

Що ж саме є для центру «Логос» ціллю служіння, яке несе дуже велику відповідальність за прийнятих людей і не завжди є вдячним? Маємо просту відповідь – відкритість та готовність допомагати страждаючим, як і заповідав Ісус Христос, творіння добра безкорисливо та без будь-якого негідного умислу, тому що добрі вчинки мають робитися в їм’я Господа і множити світло у світі, що зараз перебуває у духовних сутінках. Завдання центру більше прослідковується в допомозі людям сформувати свої взаємини з Богом, наблизитись в якійсь мірі, до пізнання цієї тайни, якою є Господь та, можливо, разом прожити фрагмент цього духовного досвіду. В ідеалі "знайти джерело, а не задовільнятись склянкою води", не розділяти людей, які потребують допомоги (бо так ми розділяємо Христа), а відновити цілісність їхніх душ і вберегти їх від зневіри.

«Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім – у творенні добра». Патріарх Мирослав-Іван Любачівський

Історії наших підопічних

Богдан. Молодий здоровий хлопець потрапив у важку ДТП в 2011 році, внаслідок чого впав у кому через важку черепно-мозкову травму. Лікарі пропонували вимкнути систему життезабезпечення Богдана, бо не бачили жодних варіантів покращення його стану. Але мати хлопця мала значно сильнішу віру, тому звернулася до «Логосу» в останній надії на допомогу. Комплексний підхід до фізичного лікування Богдана та невпинні молитви за його одужання дали свій результат – свідомість почала повертатись до хлопця. Тепер необхідно було навчитись жити і обслуговувати себе заново, але й тут Бог не залишив цю сім’ю: за допомоги Юрія Ісаченко Богдан зміг перейти з лежачого стану до інвалідного візку, а потім і почати ходити.

Коля. Шахтар з Димитрова потрапив в центр з дружиною Мариною і саркомою. На момент потрапляння сім’ї в центр хвороба активно прогресувала: молодий чоловік не міг ходити, потрібна була допомога майже у всьому, грошей і сил дружини вже майжене було. Керівництво центру та волонтери шукали кошти і можливості для проведення життєво необхідних Колі хімій, але, що саме головне, створювали йому і Марині максимально можливі комфортні умови життя і намагалися забезпечувати всім, що хотілося хворому. За сприяння небайдужих людей Колі робили МРТ, біопсії, та хімії за рахунок спонсорів, яких знаходив центр, знайшли для нього спеціальне ліжко та інвалідний візок, щоб він міг дихати свіжим повітрям. На жаль, саркома виявилася сильнішою, і в 2015 році Коля помер, але останні місяці свого життя він був оточений теплом, піклуванням, молитвами та підтримкою оточуючих його людей.

Ліля. У 2014 році молодій жінці поставили діагноз «саркома», на додаток у Луганській області почалася війна, тож Ліля приїхала з матір'ю, двома дітьми і бабусею в «Логос», що на той момент почав приймати перших переселенців. Силами волонтерів та керівництва оперативно зібрали кошти та почали проводити хіміотерапію та лікувальний курс, повністю забезпечили всю родину харчуванням, одягом, лікуванням ті іншими речами для дітей, також виплатили кредит сім’ї у рідному місті. Волонтери та служителі допомагали Лілі при рецидивах, а коли ії стан сильно погіршився, о. Микола Ільницький і професор Анатолій Царенко допомогли влаштуватися жінці в хоспіс, а потім, після отримання медичної допомоги, знову перевезли Лілю в «Логос», де вона і перебувала до кінця життя, а потім була похована в Коцюбинському за рахунок центру.

Світлана. Світлана, що хворіла на лімфому Ходжкіна, потрапила в центр з чоловіком і дочкою після довгих поневірянь по київським лікарням. Жінка мала отримати 6-місячне лікування, але сім’я не мала де жити, тому звернулась за допомогою до керівництва Логосу. О. Микола допоміг Світлані безкоштовно лягти в лікарню як переселенці та зібрати половину коштів на оплату дорогого лікування. Родину забезпечили одягом, житлом, ліками та сильною духовною підтримкою, завдяки чому хвороба вже 5 років в ремісії, а Світлана з рідними винаймає власне житло, працює та радіє життю.

Наталя. Жінку забрали з холодного та майже пустого садового будиночка виснажену після інсульту. Вона не могла ходити, просто лежала там і помирала, бо допомогти покинутій людині було нікому. Знайомі попросили о. Миколу бодай покласти в лікарню, щоб вона померла там, у теплі та серед людей. В хоспісі Наталю відмовились прийняти, бо місць не було, тому її поклали в лікарню, просто в коридорі. Ніхто не займався лікуванням жінки, доки о.Микола подзвонив в лікарню і тільки тоді на пацієнтку звернули увагу. Там Наталя прийняла Господа і після покращення стану виписалася до подруги, де вона жила якийсь час. В 2018 році Наталя приїхала в центр, бо більше не могла жити у подруги. В центрі ій допомогли оформити пенсію, соціальний супровід, соціальну допомогу та інвалідність. Зараз жінка намагається повністю відновитися після наслідків інсульту, пройшла курс у професійного остеопата і почувається значно краще.

Анна. Молода жінка потрапила у 2005 році в ДТП, після чого втратила можливість ходити внаслідок перелому шийних відділів хребта. З о. Миколою, Анна, що проживала з бабусею, познайомилась через свою знайому, що шукала спеціальне ліжко для неї. Центр допоміг знайти і привезти ліжко додому до Анни, на протязі кількох років допомагав родині продуктами та коштами. Коли здоров’я Анни погіршилося, жінку запросили пожити в центрі, де ій змогли надати повноцінний догляд, з яким бабуся жінки вже майже не справлялась. Зараз Анна почуває себе набагато краще та продовжує перебувати в центрі, де проходить курси масажу та має сильну підтримку від небайдужих людей.

Аня. До о. Миколи звернувся з проханням знайомий священик отець Леонід, який раніше звертався за допомогою Богдану. Дівчину збила машина у Львові, після чого вона отримала кулька переломів і набряк мозку, що призвело до коми після важкого дифузно-аксонального пошкодження. Аня потребувала повної допомоги, тому мама разом з нареченим Ані привезли ії в центр. У центрі людей прийняли абсолютно безкоштовно і силами волонтерів возили дівчинуна консультації і терапію, а також повністю забезпечили ії харчуванням, памперсами, інвалідним візком, ліками, тощо. До Ані привезли професора Набойченко на консультацію, по його рекомендаціям запросили логопеда і масажиста, який лікував і знесилену випробуваннями маму. У центрі після тривалого перебування в комі Анюта нпочала вимовляти деякі слова, після чого лікарі за сприяння о. Миколи змогли повністю встановити точний діагноз, який не встановили львівскі лікарі. Мама з Анею поїхали на операцію в Дніпро, де було проведено успішне втручання і виправлені попередні лікарські помилки.

«Чим важчий прес – тим краще вичавлюється вино, чим важчий хрест – тим більший плід приносить душа». о. Ігор Цар