Гординя: прихований ворог
Гордий відділений від Бога, тому що гординя — поганий провідник, ізолятор, що не пропускає Благодать Божу і віддаляє нас від Бога. (Паїсій Святогорець) Гординя, матір всіх страстей, приходить потай, повільно вповзає в людську душу, немов біблійний змій, та простягує яблука одне за іншим, які ми з радістю беремо. Людина, що вражена гординею наче омелою, втрачає здатність об’єктивно бачити реальність і керується лише тим, що ій шепоче на вухо один із найпідступніших ворогів людьского роду. Ця хвороба здатна легко вразити навіть благочестивих і віруючих: сьогодні вони вперше зайшли до церкви і вислухали проповідь, а через тиждень уже вважають себе вищими за інших. Той не так думає, той не те робить, усі навколо грішники люті, один я у «білому плащику» стою посеред смертної грязюки… Такі люди можуть вважати себе хоч святими, але душа їхня не знає спокою, бо відчуття ці не від Господа. Батьки нерідко викохують в дитині шалену гордість, коли вчать їі, що вона найкрасивіша, найрозумніша, найкраща, найталановитіша. Коли така дитина виростає, то оточуючі не хочуть сприймати ії як найкрасивішу і найрозумнішу, у душі дитини зароджується гнів – пристрасть, що йде «під руку» з гординею. То що ж робити з власним самолюбством, яке набагато сильніше за нас? Як розповідає Паїсій Святогорець, він зміг боротися з гордістю завдяки своїй мамі, яка вказувала йому на прояви гордині – наприклад, якщо діти похвалять його за швидкий біг у грі,-- це вже гординя, згадує старець.  Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти. (2 Коринтянам 10:13)  50 відтінків гордині Більшість мирських людей вперто плутають гординю з і здоровим почуттям власної гідності, відмовляючись побачити в собі корінь зла. Егоїзм, пиха, зневага, самовпевненість, невдячність, марнославство, впертість, саркастичнсть, надмірний догляд за собою, небажання чути чиюсь думку, бажання повчати всіх і кожного, залежність від чужої думки, недовіра до Бога і так далі – все це прояви гордині, що випалює духовність із людської душі. Охоплені цілим спектром цих сатанинських навіювань, ми бачимо і чуємо лише те, що транслює нам наше гігантське «его», яке ми ж самі і зростили, поклавшись лише на свою волю. Святі Отці кажуть: «Грішників спокушають біси, гордий сам для себе біс».  У гордовитої людини зникає відчуття залежності від Бога і починається самомилування, нарцисизм. Є такий міф про прекрасного юнака Нарциса, який побачив відображення свого обличчя у воді і не зміг відірвати очей від власного образу. Ще одна історія з життя.Дівчина у візку не казала своїй інтернет-подрузі про свій стан біля семи років, бо це було соромно і могло, на їі думку, розчарувати людину, розбити давно створений образ. Сутність гордині – таємне самозамилування, а значить – таємний відступ від Бога. Але завдяки Господу вона все ж таки знайшла в собі сили зізнатися вже давно близькій людині в тому, що вона не ходить, і скинула з душі величезний тягар.  Гординя, що глибоко пустила свої корені, не дає людині побачити свою власну суть, підмінюючи те, що закладене Богом, на хибні переконання. Ми починаємо стидатися себе, своїх фізичних особливостей, своїх дефектів, увесь час чекаємо, що нас хтось образить чи принизить, відмовляємося слухати добрі поради, бо ми ж краще знаємо.У конфлікті з кимось (ба, навіть з найближчими людьми) погордливі люди краще вмруть, ніж скажуть «о’кей, можливо, я був неправий, давай припинимо сварку!» Але де там, для цього потрібно мати смирення і здатність до безумовного прощення, а ми, на жаль, часто не маємо навіть краплі любові до ближнього. Звісно, гординя зомбує нас, переконує, що завдяки своїй гордовитості ми стаємо кращими та сильнішими ніж інші, ми маємо звитягу захистити себе, залишити ворога приниженим у пилюці та гордо піти з поля бою. Битися до останнього, штрикати ножем слів у найболючіші місця опонента, вести себе підло та жорстоко, коли наче хоч трохи ущемлюють нашу гідність – ось на що гординя перетворює навіть тихих і скромних людей. «Нехай Господь приймає нас такими, якими ми є – він же сам створив нас такими!» – ось що гординя змушує нас думати, і ми залюбки їй віримо, бо бачимо логіку в ії словах. Але всі ми знаємо історію Сатани. Залишилося зрозуміти ії сенс. Гордість передує погибелі, а падінню – безумність. Кращий сумирний, який у приниженні, ніж той, хто ділить здобич із гордими. (Книга Притч 16:18–19) Ліки від гордині Притишити свою гординю дуже і дуже непросто, а інколи і зовсім неможливо – все залежить від того, чи розуміє людина свою проблему і чи хоче розібратися із нею. Це буває рідко, бо гординя в першу чергу стверджує: «У тебе немає проблеми, та ти взагалі нормальніший за багатьох із цього бидла». І ми знову ій віримо, бо, звісно, ми розумні, чудові й унікальні. Але якщо ж справа все- таки почала рухатися у вірному напрямку, по-перше необхідно взяти під контроль своє роздуте «Я» і замінити його на Бога. Тоді отримаємо змогу прозріти і виростити у собі любов та смиренність, а також розуміння, що ніхто і ніщо не може нас принизити тим, чого немає в нас самих. Бог іде поперед нас у будь-якій ситуації, тож чого нам боятися? Звісно, крім себе?  Егоїзм - один із проявів гордині - має бути знищений та замінений співстражданням до кожної живої істоти. Там, де наше «Я» стоїть не на першому та навіть не на третьому місці, завжди є «родюча земля» для щедрих дарів Бога. Але знову ж таки: робитися визначним благодійником з метою наблизитися до Господа, або навпаки, у всьому фанатично ущемлювати себе і рідних, аби ніхто не подумав, що ви «буржуй клятий» - це теж яскраві прояви гордині, які надто очевидні. Достатньо бачити щось добре в інших, допомагати їм по можливості, із повагою вислуховувати їхню думку і розуміти, що все, що постає на нашому життєвому шляху, посилає нам Господь. Навіщо? Щоб ми нарешті відкрили засліплені очі і побачили, у яке глибоке й мерзенне болото завела нас власна гординя. Смирення ж – це правильна внутрішня духовна самооцінка, бачення своїх гріхів і негідності, постійне відчуття потреби в допомозі Божій. Це повага до кожної людини як до образу і подоби Божої.Нехай навіть ця людина є нашим ворогом, все одно вона – творіння і образ Божий. Смирення – це вміння у всіх життєвих ситуаціях і конфліктах знаходити свою провину, дар, що підсилює мізерні людські сили Божественної допомогою. Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не одержав?» (1 Коринтянам 4:7)  Підступність гордині Коли людина позбавляється свого величезного его і поселяє в серці любов, смирення і розуміння, вона полегшено зітхає. Але гординя, яка ніколи не покидає нас, не спить. Зазвичай це видно у ситуації, в якій ми з турботою комусь щиро допомагаємо, прикладаємо багато зусиль, але не отримуємо вдячності, яку підсвідомо чекали, і тоді у душі з’являється образа і незадоволеність. Щойно ви відчули бажання визнання, відчуття своєї правоти, бунт проти несправедливості – вітаємо, гординя знову всілася у вас на хребті і взяла хворостину. Тому так важливо робити добрі справи заради Бога, а не заради людей. Від цього зрештою виграють усі сторони, лише тоді отримаєте Благодать, поряд з якою людська похвала не вартують ні гроша. Також варто з обережністю ставитися до сучасної психології, яка проповідує те, що людина має бути самовпевненою, захищатися від світу тим чи іншим способом, плекати свою унікальність – це теж прямий шлях до гордині. Чи бігають коні по скелі? Чи хто виоре море худобою? Таж ви суд обернули на гіркість, а плід справедливости на полин! Ви марнотою тішитеся та говорите: Хіба ж ми не власною силою набули собі роги? (Ам. 6,12-13)  Серце, що не належить Господу, належить Дияволу. Мирські спокуси, самолюбство, величезне відчуття власної гідності, концентрація лише на зовнішньому, бажання всім подобатися – усе це перестає керувати людиною, коли вона розуміє, що ії сутність – це неймовірна, сяюча, самодостатня Божа іскра. Цю іскру ніщо не може забруднити, принизити, образити. Тож якщо боротися із пристрастями і не допускати їх в храм свого Духу, вони не будуть існувати для вас. Пам’ятайте, через які приниження і тортури пройшов Ісус – чи приймав він їх через призму гордині, коли люди «протягнули» його через пекло на Землі? Якщо ви подумали: «Ну, хто Ісус, і хто я?» Згадайте, що він зробив це лише заради вас. Як близька людина інколи жертвує собою, щоб врятувати свою близьку людину. Забувши про гордість, просить у світу гроші чи іншого порятунку. Побачте Бога та його любов до вас , і у вас. Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним! Погляньте, якими великими буквами я написав вам своєю рукою! (до Галатів 6,7-11) | |
|
| |
| Переглядів: 1859 | |
| Всього коментарів: 0 | |