Сучасне суспільство – це інформаційне суспільство. Нас оточують технології, які з кожним днем удосконалюються і розвиваються. Весь час ми знаходимося у бурхливому інформаційному потоці, де на нас кожного дня, кожної хвилини «навалюється» інформація рівноцінна цунамі. І, як правило, ця інформація не завжди несе в собі позитивний вміст, скоріше навпаки. «Світ здурів. Все огидне тепер вважається прекрасним», - один із дописів в мережі. З цим важко не погодитися. Пропагування гріха тепер вважається нормою, ба, більше – це модно. Бога люди заховали за важкими, глухими дверима.

І в цих реаліях виховуються сучасні діти, які це все бачать, сприймають, але не завжди знають, як і з цими інформаційними хвилями вчиняти. Та й виховання тепер теж змінилося. Якщо ми глянемо на сучасну маленьку дитину , як батьки з нею спілкуються, то, на жаль, це виглядає приблизно таким чином: дитина народжується, вона потребує уваги, безумовно, вона хоче дізнаватися і пізнавати світ, а батьки часто зайняті якимись іншими проблемами. Батьки втомлюються на роботі, вони «завалені» своїми справами. І таку кількість уваги, яка потрібна дитині, вони не готові приділяти їй. Часто буває так, що батьки навіть не знають, що їй сказати, як її розвивати, як розширювати її кругозір. І вони часто просто дають телефон або планшет. Зрештою куди тепер не глянь – у руках в малих дітей круті телефони і маніпуляція батьками... Дитина плаче – покладуть їй у руку ту техніку, і раді, бо вже заспокоїли. А який наслідок матимуть ці дії – батьки не переймаються, відбувається моментальне задоволення потреби – проблема вирішена. Але чи так це?

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене. Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами. Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами. Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Це твір хлопчика – сина однієї шкільної вчительки.

Часом здається, що батьки забувають, що дитина – це не робота, не проект. Це в першу чергу людина. Мала чи велика – це людина, яку потрібно виховувати, навчати, формувати. „Наставляй малого на добру путь, і – навіть як постаріється, не зверне з неї“ (Приповідки 22: 6) Щоб діти не загубилися у цьому нелегкому світі необхідно їх виховувати за Божими законами.

Дітям не притаманна вроджена злість, а навпаки – у них є чиста доброта, яка під впливом псується. Впевнена, жоден із батьків не бажає у своїй дитині бачити кривдника, хулігана, невихованого підлітка, який лихословить і не поважає старших (на жаль, такими переповнені вулиці), і що гірше -- наркомана чи злочинця. Навпаки, усі хочуть бачити добру, щиру, виховану, добродушну людину у своїй дитині. Але над цим треба працювати. На жаль, світ все викривив. Дитині дуже важко зрозуміти де добро, а де зло, що таке гріх і чому потрібно дбати про свій внутрішній, духовний світ, чому це має бути для неї так важливо. Сучасний світ про це не говорить. Про це говорить Церква, віра у Господа-Спасителя.

Люди, яких не виховували за Божими принципами, переймали принципи цього світу. Тож, аби почати мислити по-християнськи, вони повинні наново вчитися відповідно думати, говорити і почуватися. Діти ж, які виросли з думкою про Бога у серці, не потребують вчитися заново, коли стають дорослими (див. Рим. 12:2).

Ось чому так важливо, щоб діти приходили до Господа ще малими.

1. Любов. Церква вчить любові. Любов Господа до людей неосяжна.

“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”.

“Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:37–39).

Дитина, яка усвідомить значення любові, то навіть, коли їй в якийсь момент почне здаватися, що її люблять мало, або хтось осміює її індивідуальність або інакшість (як часто буває серед дітей) – то вона знатиме, що на небі є Той, хто любить всі свої творіння – завжди. Його любов та підтримка безмежні, лише потрібно до Нього звернутися і Він утішить і допоможе. Для Бога кожен важливий.

„Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться,к оли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.“ (1 Корінтян 13: 4-7)

2. Доброта та милосердя. Дуже важливо, щоб діти цього вчилися змалку, адже для сьогодення доброта та милосердя – майже розкіш. Дитина, яка прийшла до Бога, – буде розуміти, що погані вчинки завжди будуть поміченими, навіть тоді, коли цього не бачать дорослі. І це може викликати гнів та покарання. Бог завжди все бачить. Але і з добром так само. Якщо щиро і, якщо навіть не- помітно робити добрі вчинки – Бог завжди оцінить їх.

3. Послух та служіння. Якщо дитину привчити до послуху перед Богом і Церквою, то питання слухняності та поваги до батьків, вчителів, старших людей – не поставатиме.

„Діти, слухайтеся батьків у всьому, бо це Господеві вгодне“ (Колосян 3:20)

„Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею“ (Ефесян 6: 1-2)

4. Прощення. Церква навчає просити прощення та прощати.

„Терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само.“ (Колосян 3:13)

Проблема в тому, що самі дорослі не хочуть бути у храмі. То як і з чиєю допомогою діти мають потрапити до Дому Господнього? Звісно, у виграші ті сім’ї, у яких закладені християнські цінності. Гірше з тими, які живуть за принципами сучасного світу, тоді діти християнізації піддаються мало або зовсім ні. Добре, якщо поруч є бабуся чи дідусь, які самі ходять до храму і з собою беруть онуків (вони, як правило, відіграють найбільшу роль у формуванні віри у дітей). А як з іншими? У багатьох парафіях при Церквах є організовані для дітей групи за інтересами. Наприклад, наш християнський центр «Логос» упродовж навчального року організовує для дітей заняття у різних сферах – це недільна школа, спортивні заняття, курси англійської мови та комп’ютерні курси. Тут діти мають змогу не тільки отримати додаткові знання, а й познайомитися з Богом та укріпитися у вірі до нього.

З власних спостережень можу сказати, що діти, які не є частими або взагалі не є прихожанами храму, однак відвідують заняття у центрі «Логос», роблять це із задоволенням. Їм подобаються нові друзі та вчителі, а завдання, які містять релігійну складову, виконують із цікавістю. А найприємніше спостереження – молитва, якщо приходять діти, які не знають молитов, то уже через 2-3 заняття моляться з усіма, наче давно є учнями курсів. Тому відпускайте дітей туди, де говорять слово Боже і розповідають про Спасителя.

Ось декілька послань Богу від дітей, які з ним познайомилися (взято із мережі)

- Вчора в школі оголосили, що Ти є. Здрастуй.(Льоня, 3 кл.)

- Давай домовимося, Господи, я вірю в Тебе, Ти - в мене. (Ляля, 2 клас)

- Дорогий Бог, прошу Тебе, зроби так, щоб, починаючи від бабусі і закінчуючи слонами, всі були щасливі, ситі та взуті. (Тоня, 2 кл.)

- Якщо Ти знайдеш мою рукавицю, прошу повернути. Тільки чесно. (Аня, 3 кл.)

- Мама сказала, що я уві сні плакав. Ти не пам'ятаєш, про що ми з Тобою говорили? (Ігор, 3 кл.)

- Якщо у мене щось болить, це значить, ти на мене сердишся? (Гога, 4 кл.)

-Нехай всі люди будуть щасливі, тоді вони не злі. (Вася, 4 кл.)

- Навчи моїх ворогів прощати своїх ворогів. (Гера, 4 кл.)

- Я дуже хочу, щоб діти з притулків знайшли собі нових, затишних батьків (Даша, 4 кл.)

Церква – це зібрання віруючих людей. Людей з різними темпераментами, характерами, уподобаннями, але людей, поєднаних однією метою і спільним інтересом. Тут мала людина чи молода людина зростає у вмінні любити і приймати інших, прощати, бути терплячою, турботливою, вчиться відповідальності: дотримувати слово, служити іншим, усвідомлювати свою роль у житті . Тому так важливо приводити дітей до Бога, до Храму. І величезну роль відіграють тут батьки. Вони є першими, кого наслідують діти і до кого дослухаються. Це обов’язково дасть свої плоди. Бо коли діти підростуть, то саме Церква може дати молодим людям розкриття себе як особи унікальної. Це вклад у майбутнє. Кожна людина свої особливі дари-таланти відкриває у Церкві через Духа Святого. І якщо світ щодня впевнено переконує молодих людей бути такими, як усі, слідувати за модою тощо, то у Церкві Христовій формуються індивіди, які готові виступити проти закоренілих норм гріховності. Ці люди справді будуть готові стати «білими воронами» серед сірої маси зла та матеріальності, коли свідчення Христа вимагатиме впевнених дій воїнів світла.

«А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у Мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря» (Мт. 18:6).