Сказав Господь:

«Я до народів руку піднімаю,

Здіймаю вгору знамено Моє...

Вкриваю небо зорями, що сяють,

Я – той Господь, що вам життя дає..

 

Хто стане, щоб боротися зі Мною?

Які слова напише на щиті?

Посміє – хто—піднятися до бою?

Що матиме у думці на меті?

 

Вони ж як речі кинуті, зотліють,

Як лід, безслідно зникнуть у вогні,

Їх, як пісок вода дощами змиє,

Їх не згадають навіть уві сні..

 

Упав Ваал, і Нево вже немає,

На ідолів чекає забуття,

Бо жоден з них не приведе до Раю,

Не подарує вічного життя!

 

Господь, який створив усе з нічого,

Від нього день і ніч, і пісня ця,

Зерно і плід, і квітка – все від Бога,

Від нашого небесного Отця..

 

Але черствіло серце у гордині-

Сади врожай дають, худоба є,

Є хліб, вино і золото у скрині

Це ж ми самі, Бог того не дає….

 

«Посієте – але чи щось пожнете?

Не наїстесь, і змерзнете з вогнем,

Згадаєте нарешті, - «Боже, де ти?»

Лише тоді, як зрадите мене…

 

Лише тоді пізнаєте правдиво

У той страшний, останній може час,

Що не врятують вже пророки лживі,

Як Божий гнів опуститься на вас..

 

А що тоді? Невинним дайте волю,

Голодним – хліба, втомленим – нічліг,

І вам відмірять мірою такою ж,

На Богом подарованій землі.

 

Так, я – Господь, і іншого немає,

Небесний цар усім земним царям–

Я велич їх надмірну впокоряю.

Я батько ваш, я душам вашим храм.